Психологія старості

Що в собі таїть психологія старості? Людина щорічно піддається не тільки фізіологічних змін, але і психічним. Більшість людей похилого віку стають педантичними, дріб`язковими, малоініціативними. Хоча, як зазначають психологи, старість у кожної особистості протікає по-різному.

Психологія старості і старіння

Старість в психології - це біологічний процес, який характеризується закономірністю своєї природи. Він проявляється з моменту припинення організмом зростання. Неможливо зупинити це явище, але ніхто не забороняє його уповільнити.

Вважається, що старечий період настає після досягнення людиною 75 років. Слід зазначити, що розрізняють:

передчасне старіння, обумовлене нічим іншим, як захворюваннями, негативним впливом навколишнього середовища, шкідливими звичками залишили слід в людському організмі;
фізіологічне характеризується повільними змінами, при яких аж до глибокої старості особистість зберігає ясність розуму і жвавий інтерес до навколишнього її дійсності;
нормальна старість, явна ознака якої уповільнення процесів метаболізму, зміна пам`яті, зниження серцевої працездатності та ін.

Якщо говорити про негативні наслідки старості, то в психології розвитку до них відносять:

інтелектуальні зміни. Виникають труднощі в засвоєнні нового матеріалу, пристосованість до обставин.

емоційні. Це може бути сильне нервове збудження, що несе за собою сльозливість, смуток. Викликано воно в основному буденними явищами (наприклад, переглядом улюбленого кінофільму).
Зміни в характері. Не виключений варіант зміни життєвої мотивації.

Хоча досягнення похилого віку зовсім не означає, що в житті не буде нічого світлого. Багато людей самі підписуються на «вмирання», з власної волі ізолюючи себе від навколишнього світу і страждаючи від соціальної неповноцінності.