Інфекційний мононуклеоз у дітей

Інфекційний мононуклеоз (інша назва - моноцитарна ангіна, лімфобластоз доброякісного типу) являє собою вірусне ураження внутрішніх органів (печінки, селезінки, лімфовузлів). Хлопчики хворіють їм частіше, ніж дівчатка.

Чим небезпечний мононуклеоз у дітей?

Небезпека для дитини представляє мононуклеоз на тлі інших захворювань (бронхіт, отит), оскільки це загрожує серйозними ускладненнями (розрив селезінки, вірусний гепатит). Його розвиток в дитячому віці серйозно підриває імунітет дитини і порушує роботу нервової системи, можуть розвинутися такі серйозні захворювання як запалення оболонок головного мозку.

Інфекційний мононуклеоз у дітей: причини

Найбільш часто інфекційний мононуклеоз зустрічається у дітей у віці від трьох до дев`яти років. У грудних дітей таке захворювання практично не спостерігається, оскільки вони захищені антитілами материнського молока. Вірус може передаватися за допомогою тісного контакту: через слину, загальне постільна білизна, посуд. Він передається повітряно-крапельним і контактним шляхом. При ослабленому імунітеті у дитини він стає найбільш чутливий до зовнішніх впливів. Оскільки вірус передається від хворої дитини до здорового, то заразитися можна при кашлі або чханні хворіє малюка. Таким чином, вірус потрапляє в дитячий організм за допомогою верхніх дихальних шляхів, після чого починає своє поширення по всьому організму, зокрема, вірус осідає в селезінці, печінці і на лімфатичних вузлах. Перші ознаки можуть почати проявлятися через 5-15 днів.

Також вірус може передаватися від матері до плоду через плаценту.

Інфекційний мононуклеоз у дітей: діагностика

Діагностувати легку форму мононуклеоз в дитячому віці досить складно, оскільки симптоми можуть бути слабо виражені. Однак для визначення характеру і ступеня ураження внутрішніх органів необхідно провести:

клінічний аналіз крові;
загальний аналіз сечі;
біохімічне дослідження крові (АлТ, АсТ, антістрептолізін-О, ревматоїдний показник, протеінограмма);
посів з носа і зіву на флору для визначення чутливості до антибіотиків;
УЗД внутрішніх органів.

Додатково лікар може призначити наступні аналізи:

посів сечі;
Посів калу на УПФ та дизентерійну групу;
ПЛР калу на ДНК иерсиний;
ЕКГ;
Ехо-КГ;
рентгенографія органів грудної клітини.

При необхідності може знадобитися консультація таких профільних фахівців як гематолог, фтизіатр, алерголог, ревматолог, пульмонолог, невролог.

Інфекційний мононуклеоз: симптоми

У дітей можуть відзначатися такі ознаки наявності захворювання:

помірна лихоманка (температура тіла досягає позначки 38 градусів);
збільшення лімфовузлів на шиї;
рання поява ангіни або тонзиліту;
ураження мигдалин (аденоїдит), в результаті чого дитина починає хропіти уві сні;
нежить;
кашель;
висипання на шкірі;
збільшення печінки, селезінки;
в окремих випадках може відзначатися жовтушність шкірних покривів;
загальне нездужання і слабкість.

Інфекційний мононуклеоз у дітей: наслідки

Після перенесеного мононуклеозу у дитини можуть відзначатися такі ускладнення:

ранні: асфіксія, розрив селезінки, менінгоенцефаліт, психоз;
пізні: гемолітична анемія, гепатит, тромбоцитопенічна пурпура, дерматит, паротит, панкреатит.

Найчастіше ускладнення виникають на тлі нашарування простудних захворювань.

Інфекційний мононуклеоз у дітей: лікування та профілактика

Як правило, лікування мононуклеозу спонукає помістити дитини в стаціонар для цілодобового динамічного спостереження за його станом. Необхідний суворий постільний режим протягом усього лікування. Дитині дають їжу в рідкому і напіврідкому вигляді, додаткове пиття у вигляді журавлинних морсів і чаю з лимоном.

Як комплексного лікування лікар може призначити прийом таких лікарських препаратів: виферон, циклоферон, парацетамол, анальгін, кларитин, піпольфен, ЛІВ-52, есенціале форте, ампіцилін, преднізолон, галазолин, протаргол.

інфекційний мононуклеоз у дітей симптоми

Чим молодша дитина, тим швидше у нього йдуть симптоми захворювання при грамотно підібраною терапії.

Прогноз після проведеного курсу лікування сприятливий. Повне лікування у дитини може спостерігатися вже через дві-чотири тижні. Однак в окремих випадках зміна складу крові може бути ще протягом півроку. Тому дитина ще протягом одного року після перенесеного захворювання знаходиться на диспансерному обліку у лікаря.

Профілактичних заходів, як правило, не проводиться. Хворої дитини ізолюють від інших дітей на період гострого перебігу захворювання.