Хронічний ендометріоз

На сьогоднішній день хронічний ендометріоз заслужено носить звання одного з найпідступніших і практично не вивчених жіночих захворювань. Якщо вірити статистиці, то саме йому належить почесне третє місце в переліку гінекологічних патологій. За своєю складністю і тяжкості він поступається лише міомі матки і запальних процесів в такої.

Що ж це за захворювання?

Хронічний ендометріоз матки - це процес розростання залозистої тканини дітородного органу за межі такого. Ці своєрідні «щупальця» цілком можуть дістатися до яєчників, труб матки, сечового міхура, прямої кишки та інших, навіть найвіддаленіших органів. Закріпившись на своєму новому місці, ці неприродні освіти зазнають ті ж самі регулярні зміни, що і самі маткові стінки, особливо, коли наступають місячні.

Симптоми хронічного ендометріозу

Спочатку хвороба не супроводжується жодними неприємними або незвичними відчуттями, тому цілком може бути виявленої тільки на черговому огляді у жіночого лікаря. Але є достовірні ознаки присутності даної патології в організмі жінки:

• біль в тазу, яка може мати постійний або періодичний характер, бути тягне або ріжучої;
• безперечною ознакою хронічного ендометріозу матки вважаються вкрай болючі перші дні місячних;
• біль при статевих зносинах;
• неприємні відчуття при сечовипусканні і спорожнення кишечника;
• рясні і дуже довгі менструації;
• викидні і нездатність завагітніти, оскільки хронічний ендометріоз і вагітність не зовсім сумісні поняття.

Лікування хронічного ендометріозу

Способи усунення цієї хвороби можна умовно розділити на: лікарські, хірургічні та змішані, але вибір кожного з них залежить від багатьох нюансів. Перед тим, як лікувати хронічний ендометріоз, лікар обов`язково встановить наявність супутніх хвороб, вивчить медичну історію пацієнтки і призначить додаткові дослідження. У будь-якому випадку, лікування зводиться не тільки до усунення самих новоутворень, але і до позбавлення від наслідків захворювання, до яких відносяться спайки, кісти, порушення психіки та інше.

Якщо хвороба протікає без чітко виражених симптомів, то використовуються консервативні методи її усунення. Жінка цілком може зберегти дітородну функцію, використовуючи гормональні препарати. Якщо ж подібні заходи не принесли бажаного результату, то настає черга органосохраняющего або радикального хірургічного втручання, вибір якого залежить від тяжкості стану пацієнтки.